uzluga.ru
добавить свой файл
1



ЗАСІДАННЯ РМО ВЧИТЕЛІВ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ

03.03.2010

ПЛАН

  1. Урок – основна форма навчання іноземної мови. Бесіда за Круглим столом. (План і матеріали виступів вчителів прикладається).

  2. Про державну пісумкову атестацію в основній школі. Мороз С.Й. – керівник РМО.

  3. Про ЗНО в старшій школі. Біла Н.В. – інспектор відділу освіти.

  4. Звіт вчителів про курсову перепідготовку в 2009 році. Тонконіг Н.О. - вчитель французької мови Самійлівської ЗОШ І-ІІ ст. Єфіменко В.М. – вчитель англійської мови Новомиколаївської спец.ЗОШ І-ІІІ ст.



«Круглий стіл»

ТЕМА: Урок – основна форма навчання іноземної мови


ПЛАН

  1. Основні засади планування та побудова уроку.

Плющ Л.В. – вчитель англійської мови Веселогаївської ЗОШ І-ІІ ст.

  1. Урок в початковій школі.

Тєтєрєва В.М. – вчитель англійської мови початкових класів Новомиколаївської ЗОШ №2

  1. Основні вимоги до уроку в основній школі.

Абрашкіна О.О. – вчитель анг.мови Софіївської школи-комплексу

  1. Урок в старшій школі.

Єфіменко В.М. – вчитель Новомиколаївської ЗОШ №1 І-ІІІ ст.

  1. Роль учителя на уроці.

Коломоєць Л.В. – вчитель анг.мови Сторчівської ЗОШ І-ІІ ст.

  1. Контроль на уроці.

Ковальчук Ж.Г. – вчитель анг.мови Барвинівської ЗОШ І-ІІ ст.

  1. Психологічний аспект уроку.

Попкова В.П. – вч. Німецької мови Любицької ЗОШ І-ІІІ ст.

  1. Розрядка на уроці та домашнє завдання.

Мороз С.Й. – вчитель анг.мови Терсянського НВК


^ ВИСТУП

на засіданні РМО вчителів іноземної мови

Мороз Сітлани Йосипівни вчителя англійської мови Терсянського НВК

Розрядка на уроці іноземної мови


Інтенсифікація навчання іноземних мов, потребує стабільної уваги і концентрації зусиль учнів на предметі навчання.

Це веде до швидкої втоми учнів і втрати інтересу до роботи на уроці. Тому необхідно планувати так звані розпорядки на уроці, під час яких учні співають, рухаються, переключають на щось інше свою увагу. Перевагу слід надавати таким вправам, які сприяють розслабленню м’язів спини, таза та ін.

Це можуть бути:

  1. Фізкульпаузи;

  2. Ігри;

  3. Релакційні вправи: слухання музики легкої або вправи, які виконуються за рекомендаціями вчителя (сядьте зручно, заплющіть очі, розслабте м’язи правої, лівої руки і т.д).

  4. Улюлена пісня.

Ці розслаблюючі моменти особливо необхідні учням молодших класів та учням 5 класів основної школи.

Втома і напруженість в інших клсах знімаються за допомогою жарту, якщо він є в підручнику, то дати можливість учням самим прочитати і знайти сенс гумору, або ж вчитель добирає сам коротенькі тексти, дає можливість учням прослухати його і знову ж знайти сенс гумару.

^ ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ


Домашні завдання усні, виагаючи тексти домашнього читання перевіряються на уроці. Контроль письмових домашніх завдань учитель здійснює під час перевірки зошитів.

Домашні завдання повинні бути легшими від вправ, які виконуються в класі. Домашні завдання повиннні бути пояснені учням, тому що це збільшує шанси виконання їх вдома учнями самостійно. Творчі завдання доцільно пропонувати сильним учням. У школах і класах з поглибленим вивченням їх застосовують дещо ширше.

Напівтворче завдання можна задати учням - це переписування тексту від іншої особи, в іншому часі або складеного і перевіреного у класі повідомлення.

Перечитування текстів як вид домашнього завдання сприяє розвитку плавності усного мовлення а завдання «прочитай, переклади текст або читати текст стор…» - нічого для учнів не дає.

Вірно сплановане домашнє завдання дає можливість учню повіритип в свої сили, працювати стабільно.


Контроль та оцінювання знань

на уроках англійської мови


Виступ на Р.М.О.

вчителів іноземної мови

вчителя Барвінівської ЗОШ I-II ст..

Ковальчук Ж.Г.


Контроль є важливим чинником навчально-виховного процесу, одним з дієвих засобів підвищення ефективності пізнавальної діяльності. Контролюючий етап навчання включає перевірку, оцінку та облік і є основною складовою діагностування (об’єктивного визначення результатів навчання).

Під час оцінювання навчальних досягнень учнів учителю потрібно чітко усвідомити, що кінцевою метою навчальної діяльності є не просто засвоєння певної суми знань, умінь та навичок, а формування учнівських компетенцій (соціальних, полікультурних, комунікативних, інформаційних, самоосвітніх, творчих та ін..).

Контроль знань виконує різноманітні функції, найбільш важливими серед них є:

  1. Контролююча (учитель отримує зворотній зв'язок, визначає, як узагалі засвоюється навчальний матеріал, чи оптимально підібрані форми, методи й прийоми навчання).

  2. Навчальна (учні під час виконання завдань продовжують працювати з навчальною інформацією, аналізують і систематизують її, вчаться робити висновки. Велике значення має самооцінювання, рецензування і доповнення відповідей товаришів.

  3. Виховна(контроль, організований відповідно до сучасних вимог, формує в учнів відповідальність, самостійність та особисті якості).

Існує досить велика кількість класифікацій контролю. Залежно від суб’єкта контролюючої діяльності виділяють:

  1. зовнішній контроль учителя за діяльністю учнів;

  2. взаємоконтроль учнів;

  3. самоконтроль.

С точки зору місця й значення контролю:

  1. поточний;

  2. періодичний;

  3. підсумковий

За формою проведення контроль може бути:

  1. усним;

  2. письмовим;

  3. тестовим;

  4. програмованим та ін..

Організаційно розрізняють контроль:

  1. індивідуальний;

  2. фронтальний;

  3. комбінований.

Об’єктом оцінювання навчальних досягнень учнів є знання, рівень розвитку інтелектуальних, загально-навчальних і соціальних умінь, досвід творчої діяльності учнів й досвід емоційно-соціального ставлення до навколишньої діяльності.

Контроль і оцінювання повинні бути

  • систематичними

  • всебічними

  • об’єктивними

  • диференційованими

  • різнобічними

  • наочно відкритими

  • оманними (враховувати психологічні та вікові особливості).

Усна форма перевірки знань

Усне опитування – найдавніша і найпоширеніша форма вимірювання знань. Тому саме її частіше мають на увазі, коли говорять про традиційний контроль знань. Проведені дослідження переконливо доводять, що усна форма перевірки знань не відповідає критеріям об’єктивності, надійності та валідності, а методика оцінювання є грубою з малою розподільною здатністю.

З позицій умов, які забезпечують об’єктивність, у разі усної форми контролю знань не може бути забезпечена ані об’єктивність процесу вимірювання, ані об’єктивність інтерпретації результатів вимірювання.

Одна й та сама особа по-різному оцінюється різними екзаменаторами. Навіть тоді, коли іспит приймає група досвідчених педагогів і середні оцінки є більш-менш об’єктивними, індивідуальні оцінки різних екзаменаторів можуть коливатися від максимальної до мінімальної. Усну форму контролю знань як педагогічний метод діагностики найбільш доцільно використовувати під час вимірювання знань, пов’язаних з мовним розвитком або навичками спілкування.

Письмова форма перевірки знань.

Інструментом вимірювання під час письмової перевірки знань є письмова робота. Мета її застосування – пошуки більш точних методів вимірювання та оцінювання знань, ніж у разі усної форми контролю. Форма письмового контролю знань може використовуватись під час вимірювання й оцінювання рівня позитивного розвитку та навичок проблемно-орієнтованого мислення.

Тестування.

У процесі визначення рівня знань тестування може розглядатися як метод вимірювання, який, на відміну від уже розглянутих методів усного опитування та письмової роботи, задовольняє основні методичні критерії якості.

Тестування дає змогу забезпечити вимірювання знань, підходячи до цього поняття системно, зокрема оцінити знання за обсягом і повнотою, їх системністю, узагальненням та мобільністю. Характеристики системності, узагальнення та мобільності знань визначаються за допомогою тесту відповідної складності, тоді, к обсяг знань визначається за допомогою відповідей на певну кількість запитань, які видаються екзаменованому із загальної кількості.









^ Виступ на РМО

Попкової Віти Павлівни

вчителя німецької мови

вищої категорії

Любицької ЗОШ

I-III ступенів



Гуманізація, гуманітаризація й інформатизація освіти відносяться до глобальних проблем сучасності. Вони визначають певний зміст, суть і мету нової парадигми - соціально-особистісної освіти. Принципова відмінність концепції сучасної парадигми освіти складається насамперед у тому, що освіта розглядається як діяльність, мета якої - розвиток особистості. Отже, в основі навчально-виховного процесу лежить не абстрактне соціальне замовлення, а програма розвитку особистості дитини. Особистість дитини повинна бути здоровою і фізично, й морально, й емоційно. Суспільство і школа прагнуть до гуманізації. На передній план виходять цінності свободи, ненасильства, терпимості, емпатії, створення людини без руйнування її здоров'я. Однак існує безліч проблем у розвитку й навчанні дитини, що, окрім інших причин, свідчать також про низький рівень гуманітарної (психологічної, моральної, валеологічної) культури суб'єктів педагогічної взаємодії:

  • ослаблення життєвих сил, ріст кількості нервово-психічних і соматичних захворювань;

  • зниження генетичного потенціалу як наслідок нездорового способу життя;

  • слабка соціалізація особистості, що виражається в агресивності (невмотивована жорстокість, насильство, суїцид, жорстоке ставлення до дитини);

  • нетерпиме ставлення до «інших» за етнічними ознаками, політичним орієнтаціям тощо;

  • неблагополуччя сімейних стосунків, відмовлення від виконання батьківських функцій;

  • почуття безпорадності, залежності, безвихідності, що виникає в результаті індивідуалізму в поведінці людей, особливо в маргінальної частини населення, й ін.

Таким чином, сьогодні стає особливо актуальною проблема підвищення психологічної культури в освітньому процесі.

Навчити дитину гідній поведінці може тільки вчитель, для якого гідна поведінка є стилем життя. Поважати достоїнство учня здатний тільки той учитель, який усвідомлює значущість своєї праці, бачить повагу до цієї праці та повагу до себе як до особистості. Особистісний ріст, саморозвиток, орієнтованість на особистість та індивідуальність як учня, так і вчителя - ось що визначає гуманістичну спрямованість освіти. Якщо придивитись до нашого суспільства, то доведеться визнати, що в переважній більшості його представляють люди малоініціативні, котрі остерігаються висловлювати свою думку навіть у тих питаннях, у яких вони є фахівцями. Ці люди живуть за принципом: "Я - людина маленька, начальству видніше, як скажуть, так і зробимо". Звичайно, далеко не всі члени нашого суспільства мають таку рабську філософію, але їх більшість. Саме вони роблять "погоду" в державі.

А звідкіля ж беруться ці "маленькі люди"? Батьки не обтяжують себе обговоренням зі своїми дітьми тих чи інших проблем, поважним ставленням до думки своїх дітей, роз'ясненням змісту своїх вимог. У дитячому садку дошкільник повинен беззаперечно слухатись виховательку - такі правила. Найважливішу роль у вихованні особистості відіграє атмосфера у школі, де фактично формується характер дорослої людини. У школі багато факторів впливає на формування особистості учня, і головні з них - форма проведення занять, шкільне оцінювання. Майже всі уроки у школі проходять за схемою: учитель пояснює нову тему, задає домашнє завдання (вивчити певний параграф тощо), а на наступному уроці викликає тих чи інших учнів до дошки, і вони відповідають.

Тут ми використовуємо звичайну шкільну лексику, але давайте вдумаємось у зміст виділених слів. У них відтінок неповаги до учня, до його розумових здібностей. Чому вчитель пояснює те, що написано в підручнику? Може, підручник поганий? Ні, якби підручник був поганий, його не випустили б. Тоді залишається інший варіант: учень занадто тупий, щоби зрозуміти те, що написано в підручнику, і розумний учитель змушений це пояснювати. Учитель задає що хоче та скільки хоче. Він розпоряджається. Він пан, він може покарати за неслухняність. А учень? Він зобов'язаний підкоритись волі свого пана, вивчити те, що йому задали. Ніхто не питає в учня, чи хочеться йому вивчати те, що йому задали, чи цікаво це йому. Найчастіше він не розуміє, яку вигоду йому принесе це виучування крім хорошої, а не поганої оцінки в журналі. Головна мета - оцінка: чим вище, тим краще.

А знайома всім картина - учень із невивченим чи погано вивченим уроком біля дошки, поставлений перед класом на осміяння! Можуть сказати: «Не таке вже це й осміяння. Усі до цього давно вже звикли». Так, звикли, тільки це і є чи не найстрашніше лихо! Учні з перших класів звикають до ганьби, розуміють, що з їхнім достоїнством ніхто обходитись пристойно не збирається, що можна не звертати уваги на достоїнство інших, тобто мова йде про формування самооцінки. Усі ці згадані вище й багато неназваних проблем змушують нас замислитись про психологічні аспекти уроку. Назвемо тільки деякі з них.

^ Вплив стилю педагогічного спілкування вчителя на уроці на успішність навчання дітей у цілому, на успішність уроку зокрема. Як показують результати досліджень, стиль педагогічного спілкування вчителів на уроці впливає на навчальні результати та розумовий розвиток учнів, на соматичне та психічне здоров'я дітей.

^ Виховання особистості на уроці, особистості з адекватною самооцінкою, особистості творчої, ініціативної, самостійної. Психологічний аспект уроку включає розвиток та врахування якостей особистості на уроці (здібності, темперамент, характер, вольові якості, емоції, мотивація, соціальні установки тощо), урахування особистих особливостей (темперамент тощо), комплексне врахування психологічних типів (аудіал, візуал, кінестетик) - усе це відіграє величезну роль в оптимізації навчального процесу.

^ Розвиток пізнавальних процесів дитини на уроці: сприйняття, уваги, пам'яті, уяви, мислення, мови тощо. Педагогу необхідно пам'ятати, що існують найбільш сенситивні вікові періоди для розвитку того чи іншого пізнавального процесу.

^ Особистісні якості вчителя, роль, значення особистості вчителя в навчанні. У практиці багатьох шкіл бували випадки, коли освоєння нової ідеї, пов'язаної з невеликими перетвореннями, що не впливають на життя всієї школи, давало набагато більший ефект, ніж очікувалось, якщо цю роботу проводив педагог-майстер. А бувало й так, що яскрава, багатообіцяюча ідея гинула в руках недотепних педагогів. Значення, роль особистості вчителя в успішності уроку, у взаємодії на уроці особливо актуальні в даний час, коли навчання стало досить різноманітним, коли впроваджуються нові системи навчання. На думку О. Хомерікі, М. Поташніка, кожний новий педагогічний засіб має дві сторони: технологічну, пов'язану зі специфікою його використання, й особистісну, що дозволяє вчителю шляхом прояву своїх індивідуальних якостей (професійної підготовки, комунікабельності, емоційності, чарівності тощо) впливати на ефективність його освоєння. Тому, розглядаючи все нове, упроваджуючи нове у практику уроку, нові форми уроку, варто враховувати, якою мірою особистісні характеристики творців і послідовників впливають на його результативність. Саме про це пише Ш. Амонашвілі у вступній статті до збірника педагогічних праць Л. Занкова, розповідаючи про впровадження системи розвивального навчання Л. Занкова в масову школу: "...були взяті на озброєння зовнішні форми й відкинуте головне - сама нова дидактична система з її програмами, підручниками, принципами та методами, системою перепідготовки вчителів".

Якщо мова йде про психологічні аспекти уроку, то це: психоемоційна релаксація на уроці, її місце в уроці, форма, тривалість з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей учнів класу; урахування відповідності психофізіологічних, вікових психологічних особливостей формі проведення уроку, вибір дидактичних методів, прийомів, засобів на уроці; розвиток навчальної мотивації на уроці (мотив-потреба-діяльність); культура вбирання, приміщення, культура внутрішня та зовнішня як учителя, так і учня; емоційні аспекти навчального процесу на уроці: уміння вчителів трансформувати емоційне в інтелектуальне, що є одним з головних принципів розвитку ініціативної та творчої особистості.

Жоден учень не вважає себе нездібним учнем. Треба старатися з перших уроків якомога довше підтримувати і розвивати мотив самоутвердження, допомогти "трієчникам" повірити у себе. Учитель повинен викликати в дітей бажання думати і діяти самостійно. Елементи співпраці повинні бути на багатьох етапах уроку.

Доброзичливий тон учителя, створює психологічний комфорт на уроці. Це дітей позбавляє помилко боязні та страху перед поганими оцінками. Велике значення має також те, що учитель уміє знайти для кожного учня добрі слова, похвалити, коли він цього заслуговує. Це підтримує інтерес до уроку, посилює пізнавальний інтерес учнів, забезпечує комунікативну та естетичну мотивацію на уроках, що впливає на результативність навчання.

Отже, школі потрібний знаючий, психологічно грамотний учитель. Для встановлення та підтримки оптимальної міжособистісної взаємодії, організації свого спілкування з оточуючими, у нашому випадку з учнями, колегами, необхідно володіти певною системою знань і вмінь, що прийнято називати "соціально-психологічна або комунікативна компетентність".